| Головна » Статті » Світ про нас |
Степ - це держава
У книгарні "Є" презентували незвичайну книжку Григорія Гусейнова "Між часом і морем. Колекція невигаданих історій". Це одна з двох найтовщих книжок, які тільки видавав "Ярославів Вал" за роки свого існування, як зізнався Михайло Слабошпицький, і додав, що вона "найяскравіша з усієї творчості Григорія Гусейнова, попри навіть давню важливу присутність його "Господніх зерен" у нашій літературі". В доволі розлогій і метафоричній назві цієї 720-сторінкової книжки залишився прихованим головний її герой. Він присутній в отім "між" - від берега того "моря" - до найближчих берегів "часу". Цей головний герой зветься Степ. Степ із його людьми. Степ Гусейнова, як і його люди, незвичайний. Ось перше узагальнене підтвердження: "Степ - це держава. Степ - "географія уявлень", суміш містики, філософії і поетичних осяянь". А ось друге, через кілька сторінок, з підсиленим жагою й жалем історичним посиланням: "Степ міг би стати маніфестом української історії (Січ, Чорний шлях, кочові валки, гайдамаки, Нова Сербія, Гоголь…). Але так склалося, що, за винятком Аполлона Скальковського, Дмитра Яворницького… більше не знайшлося неупереджених істориків та письменників, які б це усвідомили й ситуацією скористалися". Іноді, звичайно, вітром життя декого змітає з цього степу і заносить далеко - то у Францію, куди молодий степовик-герой попадає як захоплений нацистами остарбайтер під час війни (і там він разом з партизанами-макі підірве склади з вибухівкою), то в Сибір, куди його кине радянська влада. Безумовно, "спочатку було Слово", а одразу після нього, за Гусейновим, явився Степ, бо: "Найперше дитяче враження на степовому хуторі дядька Феодосія - злегка золотаве літо. Воно навколо мене, і йому немає краю. А ще кавун і партика щойно спеченого в хатній печі хліба. На залізничній станції, де на льоднику за копійки працювала мати, ми платили за куток, що винаймали в баби Гарбузихи, а на решту прогодуватися нам ніяк не виходило. Зрештою, тоді всі люди потерпали від повоєнного голоду. Фельдшер Іван Кирилович, оглянувши мене, похитав головою і порадив терміново відвезти в село. Пообіцяв: "Там виживе". Не випадково землячка автора Любов Голота на презентації резюмувала: "Степ має все - не мав досі лише свого Гомера. А тепер має: його ім’я - Григорій Гусейнов". А професор Володимир Панченко, Дмитро Дроздовський, доктор історичних наук Надія Миронець та головний редактор видавництва "Ярославів Вал" Павло Щириця говорили про Григорія Гусейнова і як про своєрідний "потужний елеватор", який фільтрує, збирає й зберігає найцінніші зерна степу. Серед них і неодноразово згадуваний "Кур’єр Кривбасу", й "Глодоський скарб", і та ж таки відтворена неповторність його, гусейновського, степу. До речі, з огляду на всю його творчість разом з "Між морем і часом" напрошується порівняння цього степу з чеховським. Зокрема, з тим "Степом", який свого часу блискуче екранізував Сергій Бондарчук. У чеховськім "Степу" головний герой - дорога, стрічка, на яку нанизуються запахи, почуття героїв-подорожніх. Отже, там степ - поняття, скоріше, лінійне, а в Гусейнова - просторове й непроминальне. З масою, я б сказав, відкриттів непересічних доль степовиків і справді вишуканою "колекцією невигаданих історій". Загалом, навіть для найпідготовленішого читача-філолога лише на прикладі висвітлення долі славетних родів Андрєєвих-Велигорських Григорій Гусейнов робить стільки несподіваних відкриттів, що їх осмислювати не один рік. І які ж незбагненні долі у синів Леоніда Адреєва: старшого - широко відомого і Даниїла - молодшого, який після виходу цієї книжки, сподіваюся, стане теж більш відомим і шанованим! А є ще й онуки, також родичі Тараса Григоровича Шевченка. Син Вадима Андреєва був перекладачем у Президента Франції де Голля, а дочка подарувала класику російської поезії сюжет, з яким він увійшов до хрестоматії. Не менш дорогоцінними й несподіваними відкриттями для мене стали перипетії долі ще одного знаменитого степовика-єлисаветградця, видатного російського поета Арсенія Тарковського. До речі, київським студентом я побував на трьох поспіль його вечорах у місті над Дніпром (їх тоді вів пристрасний Дмитро Павличко) і встиг навіть, знаючи напам’ять добру половину віршів Тарковського, познайомитися з Арсенієм Олександровичем, який ще тоді відкрив мені Григорія Сковороду. Натомість Григорій Гусейнов знає, виявляється, дещо більше про "прибульця зі степового півдня" Арсенія Тарковського та його юне оточення: "Україна й згодом, після десятиліть мешкання поета в Москві, інтонаційно легко вгадувалася в м’якій поетовій вимові. Однак варто було московським поетесам побачити іншого замріяного колегу по навчальні, як їхні нестійкі серця забували милого Арсика й розривалися на друзки з очевидного приводу: не втратити голови їм знову було несила. Юного красунчика, який, не усвідомлюючи цього, конкурував з Тарковським схожістю до ханських царів, звали Даниїлом Андреєвим". Гадаю, не лише для мене це стане відкриттям! Хоча в книжці це тільки крихітний штрих. Жанр цієї книжки, яка напрочуд легко читається, визначити, одначе, не просто. "Між часом і морем" Григорія Гусейнова можна витлумачити "як спробу з’ясувати, чи насправді час всемірний, а вчора, сьогодні та завтра лише чергуються у безкінечному повторі, засвідчуючи плинність сущого, його випадковість та невизначеність. Варто змінити незначну деталь чи потрапити в неочікувану ситуацію, розкрити текст на хтозна-ким визначеній сторінці чи випадково зустріти невідому людину й раптом побачити себе або в далекому минулому, де ти не міг жити, або в майбутньому, ще більш загадковому". Такий прозорий натяк на жанр читаємо в анотації, але сама книжка настільки об’ємна й всеосяжна, що успішно поєднує в собі ознаки роману (розгалуженням доль героїв), й епістолярії (враховуючи масу дивовижних листів), і роману-подорожі, й ще дечого, характерного для книжок Григорія Гусейнова. Словом, жанр цей ще треба якось означити - після осмислення літературознавцями. Насамкінець я б відзначив, що якби у письменника ще не було Шевченківської премії, то, на моє переконання, "Між часом і морем. Колекція невигаданих історій", безперечно, її вартувала б. Станіслав БОНДАРЕНКО. "Літературна Україна", 17 жовтня 2013 року, №40, с.1-2
| |
| Переглядів: 1458 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |
