| Головна » Статті » Світ про нас |
Почти земляк
В Николаев на презентацию новой книги "Між часом і морем. Колекція невигаданих історій" приезжал известный украинский писатель, лауреат престижных литературных премий, редактор журнала "Курьер Кривбасса" Григорий Гусейнов. Оказывается, он почти наш земляк - в юности судьба связала его с Вознесенском. О том, как это было, и о многом другом мы попросили Григория Джамаловича рассказать в интервью нашей газете. - Миколаївську область Ви застали ще за радянських часів, три роки пропрацювавши у Вознесенську. Які враження у Вас залишилися від того етапу біографії? - Це був кінець сімдесятих років і початок вісімдесятих. Враження залишилися найкращі, бо я, нарешті, полишив обридлу мені залізницю, а письменник Борис Йосипович Слободянюк, тодішній редактор Вознесенської міськрайонної газети, взяв мене на роботу. Але довго це не тривало, бо він несподівано важко захворів і я залишився наодинці зі всіма своїми проблемами. Але бути нещасним у такому дивовижному місті просто неможливо. Я Вознесенськ любив і люблю зараз. Дещо знаю з його історії, і коли зараз там буваю, то намагаюся отримувати такий необхідний кожному заряд позитивної енергії. Можу назвати лише кілька імен людей з Вознесенська, про яких я писав: це енциклопедист Сергій Южаков, юний Марко Кропивницький, який у спогадах згадує Мертвовід, Євген Кібрик, генерал Дмитро Остен-Сакен, Павло Тичина, Кирило Стеценко... - Чи були у Вас можливості тоді залишитися на Миколаївщині і чому обрали саме Кривий Ріг? - Це, швидше, Кривий Ріг обрав мене. Так склалися життєві обставини. Але за тридцять років я так і не відчув його рідним для себе. І коли авто з Кривого Рогу за півгодини доїжджає до Казанки, у мене відразу змінюється настрій на позитивний - я згадую десятки людей, які відіграли важливу роль у моєму житті, поки доїжджаю до Миколаєва. Казанка - це Павло Глазовий і Дмитро Кремінь; Новий Буг - Спиридон Черкасенко; далі дивовижні плавні, де досі витає дух Миколи Аркаса; і, нарешті, Миколаїв - Андрій Антонюк, Валерій Бойченко, Валерій Юр’єв. Ще не так давно під бюстом Шевченково-Василиново традиційною була гігантська калюжа, у якій плавали качки, а поет зі здивуванням їх розглядав, - це батьківщина Бориса Мозолевського; Трикрати - диваки і мільйонери Скаржинські; Мостове - кілька поколінь Ерделі; крихітний Кам’яний Міст - геніальна акторка Єфросинія Зарницька та Микола Вінграновський; край неймовірно цікавий і багатющий на постаті європейського рівня. - В нашому уявленні Кривбас - це насамперед край важкої індустрії, і тим цікавіше виглядає існування в цьому регіоні літературного журналу. Як Вам це вдається, в чому полягають особливості Вашої аудиторії і що, на Ваш погляд, відрізняє культурно-мистецьке середовище Кривого Рогу? - Журнал "Кур’єр Кривбасу" справді вже видається безперервно двадцять років, вийшло майже триста чисел, але до культури Кривий Ріг не має жодного відношення і, здається, навіть не уявляє, що є така галузь у житті людини. Аудиторія журналу - це вся Україна. І ми з цього дуже щасливі. - Чи вдається Вам слідкувати за літературним процесом на Миколаївщині? Кого серед наших авторів Ви можете назвати своїми друзями і як молодий миколаївський автор може потрапити на сторінки Вашого журналу? - Я писав про Валерія Юр’єва, люблю і глибоко ціную класика української літератури Дмитра Кременя, шкодую, що пішов з життя Валерій Бойченко. Вважаю одним з найкращих російськомовних поетів Володимира Пучкова. Вашому місту є ким пишатися. Потрапити на сторінки нашого журналу для молодих авторів можна завдяки рубриці "Нові автори нового століття", що вже кілька років поспіль веде київський поет Олег Коцарев. Думаю, миколаївці знають його і без мене, а сторінки часопису відкриті для всіх. "Миколаївський бізнес + спорт", 27 листопада 2013, № 47, с. 7 | |
| Переглядів: 820 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |
