Головна » Статті » Світ про нас |
Богдан Ославський: Тарас Федюк: "Я не маю права вірити чи не вірити"
"...Щодо друкованих журналів, то їх не інтернет, їх економіка витіснила… і наша "обталапаність" українська. Ми не змогли зберегти навіть тих журналів, які мали за радянських часів. Сьогодні, якщо говорити реально і серйозно, є один літературний журнал - це "Кур’єр Кривбасу", який виходить раз на два місяці. - Але ж їх значно більше. - Я маю на увазі той журнал, який хоч до когось доходить. Є журнали "Київ", "Березіль", "Дзвін", вони десь виходять, ніби вони і є, але їх же ні купити, ні побачити. Вони не в літпроцесі. Я переконаний, що якщо запитати письменників, чи читали вони такий-то журнал, то 95% дадуть заперечну відповідь і лиш 5%, які в цьому журналі і надруковані, скажуть: "Так, ми це бачили, ми це знаємо". Це неправильна ситуація... - Може, біда ще й у відсутності в читачів уявлення, що в такого роду часописах справді можна знайти щось актуальне й цікаве? - Правильно. А звідки знати, якщо двадцять років у нас відбувається все абсолютно навпаки. Журнали якщо й виходять, то ні в кіоску, ні в магазині їх не можна побачити, друкують вони часто-густо не краще з того, навіть, що маємо. Важливо також розуміти, що потрібно підтримувати своє. Якщо ми будемо купувати українську книжку, будемо передплачувати українські журнали й газети, то вони існуватимуть". Матеріали з сайту "ЛітАкцент", 8 червня 2012.
| |
Переглядів: 612 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0 | |