Вівторок, 19.09.2017, 22:45
Вітаю Вас! | RSS
З питань розміщення реклами в журналі звертайтесь за телефоном: (098)091-09-32, (0564)74-90-50
Прайс-лист на книжкову продукцію



Категорії розділу
Світ про нас [85]
Премії [22]
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Редакція Газети "Звезда-4"
Наш Блог
ЛітАкцент
ЛітФорум
Головна » Статті » Світ про нас

Шерлок Холмс з українського степу
Чи зможете ви одразу згадати хоча б два-три десятка сучасних українських письменників? А скількох лауреатів національної премії імені Тараса Шевченка бачили? Не хочу змушувати вас ніяковіти, просто хочу наголосити на важливості події, яка відбулася в нашому місті минулого тижня. До Нікополя завітав Григорій Гусейнов - видатний письменник, лауреат Шевченківської (2006 рік) і ще 15 літературних премій, головний редактор чи не найкращого (і це насправді так!) літературного українського журналу "Кур`єр Кривбасу" та секретар Спілки письменників України. Вражає? Ще б пак! Що з собою привіз до Нікополя "син українського степу", ми дізнавалися безпосередньо в ході зустрічі з літератором.
А привіз пан Гусейнов до нашого міста шостий том своєї антології з країнознавства "На землі, на рідній…", здебільшого присвячений нашому краю. Григорій Джамалович - письменник-краєзнавець, тому не дивно, що більшість "негуманітаріїв" про нього зовсім нічого не знають - на відміну, скажімо, від декількох "модних" постмодерністів. Та і взагалі, будемо відверті, краєзнавство, нехай і художньо оброблене, у масового читача ніколи особливого захвату не викликало. Краєзнавці - особливі люди, які нагадують мені ювелірів - шар за шаром вони знімають з історії багаторічний пил, відкриваючи світові нові таємниці, про які люди і не здогадувалися. Таким є і Григорій Гусейнов, який за один день перебування в нашому місті встиг відвідати центр професійної освіти та педагогічне училище КрНУ, де розповів про себе, свої книжки, про українських письменників та вдосталь наспілкувався з нікопольською молоддю, яка просто засипала незвичного гостя запитаннями.
Візит такого гостя - подія для Нікополя видатна, - наголосив Павло Шеремет, відомий нікопольський краєзнавець. - Вперше в місті ми зустрічаємося не просто з письменником, а з лауреатом Шевченківської премії. Коли я прочитав багатотомну працю "Господні зерна", перше враження від неї було таке: неперевершено! Я тоді подумав, що це ж біблія українського краєзнавства! Такої кількості "фактажу" я ніде ні в кого не зустрічав. Григорій Джамалович - краєзнавець божою милістю...
Втім, це не перший візит Григорія Гусейнова до нашого краю.
- Я вже бував в Нікополі років десь десять тому, - розповідає письменник.- Писав про цей край, і шостий том антології "На землі, на рідній…" - це данина поваги вам, бо коли я працював над "Господніми зернами", за які отримав Шевченківську премію, то мені дуже багато тут народу допомагало. На жаль в обох цих книжках я не зміг всього того розповісти, що мені вдалося зібрати, але то не так страшно. Коли я видав черговий том, мені було дуже важливо, щоб книжка потрапила в Нікополь, щоб вона тут була в бібліотеках. І я дуже радий, що влада пішла мені назустріч, і що хоч якась частина цих книжок буде доступна нікопольцям...
Письменник охоче відповів на запитання публіки, які стосувалися анатомії письменницького ремесла, його місця в сучасному культурному середовищі тощо.

- Що Вас надихнуло написати свою першу книжку?
- Першою моєю серйозною книжкою був тритомник "Незаймані сніги". Згадую, що не було тоді якогось натхнення - а був обов’язок. І взагалі-то нормальний письменник, якщо він прийде до вас і скаже, що ось він прокинувся, сів до столу, вдягнув краватку і почав писати вірші, то це чиста брехня! Письменник ніколи так не пише! Він взагалі невідомо як і невідомо коли пише. У мене це так: є якийсь сюжет, є якась думка, яку я мушу покласти на папір, але я ніколи не кваплюся і до цього паперу стрімко не біжу. У мене відчуття таке з’являється, що у мене на спині починає рости камінь, і ось цей камінь мене тисне. Це може бути рік-два, десять років... У мене є сюжет, який виношується по 15, 20 років, і коли він мене вже притискує до землі, коли я вже не можу спати, відчуваю якийсь такий дискомфорт, тоді я сідаю і починаю писати. Це нормальне явище. Але для письменника така праця дуже важка, і це практично з’їдає людину до останку. І коли книжка закінчується, коли ти нарешті зупиняєшся, ставиш останню крапку, виникає таке враження, ніби з тебе всю шкіру зняли. Це не насолода або катарсіс, як хтось, можливо, думає. Насолода - це коли я ось прийшов до вас, у вас очі заблищали - це воно.

- Як формувалася тематика Ваших книжок?
- Ну, як у всіх письменників - я пишу про себе. І події пропускаю крізь себе. Якщо приходитиме до вас письменник і розповідатиме, що він писав там про будівництво атомної електростанції, то це дурниця - кожен письменник пише про себе - та хоча б у цьому будівництві.. Мої всі книжки побудовані якоюсь мандрівкою. Я кудись їду, я розповідаю, що я бачу, потім з цих сюжетів складається якийсь конкретний сюжет, потім додаються спогади - і вимальовується картинка... Я колись відвідав Нью-Йорк. Це зовсім інший світ. Я пам’ятаю, коли ми прилетіли, машиною доїхали до готелю - вийшли, а довкола стоять оті страхітливі хмарочоси, і в тебе таке відчуття, що ти просто маленька комашка і що всі ці споруди зараз на тебе впадуть. Ось вони стояли, чекали, що ти приїдеш з України, вийдеш з машини - і вмить на тебе впадуть! Таке колосальне враження психологічної немочі я вивіз з Америки. І коли я повернувся, то сів і приблизно десь 15 сторінок одним реченням написав враження від Сполучених Штатів, на одному подиху, проте - не за один раз. Я десь місяць писав.

- Ви часто подорожуєте Україною?
- Постійно. Зараз трохи менше, бо мені вже 61 рік, а коли писав "Господні зерна", то кожної п’ятниці ми сідали у авто і кудись їхали - ми за 15 років мандрівок розбили три авто! І перед тим, як машина повністю розвалювалась, ми її продавали та й ще зиск мали (посміхається). А потім той чоловік приходив до нас і скаржився: "Що ж ви мені продали?". Першою нашою машиною був "Запорожець"-виварка, і ми на цьому драндулеті їздили Україною, можете собі уявити?

- Як виникла ідея Вашої літературної премії "Глодоський скарб"?
- Коли я отримав Шевченківську премію, на ті часи це було 100 тисяч гривень, то я прийшов в Лігу меценатів, і сказав, що хочу заснувати премію, бо вважаю, що це буде нормально, що ми врешті-решт вийдемо з зачарованого кола, коли всі наші премії митцям дає держава. Ми вирішили зробити інакше - митці самі будуть визначати, хто з них гідний отримати грошову винагороду. І ось ми вже п`ять років вручаємо її.
Щороку визначати лауреата - справа складна, тому що людина має бути незаангажованою у владі, політиці, культурі. Це повинен бути митець і дуже авторитетна людина. Першим лауреатом став бандурист Тарас Компаніченко, наступного разу премія дісталася поету Віктору Небораку, третім лауреатом була мисткиня і письменниця з Мюнхена (Німеччина) Емма Андієвська, четвертим лауреатом став письменник Кость Москалець, а цьогорічним - скрипалька Мирослава Которович, одна з найцікавіших молодих музикантів, представників класичної скрипкової школи України. Треба сказати, що призом стають не тільки гроші: у нас з радіо "Культура" є домовленість, що після визначення лауреата ми проводимо з ним двогодинне інтерв`ю у прямому ефірі, а також веземо переможця у якесь цікаве українське місто.

- В чому, на вашу думку, секрет успіху Вашого журналу "Кур`єр Кривбасу"?
- Коли я в 1993 році почав робити цей журнал, для мене було абсолютно незрозумілим, чи "піде" він взагалі, як буде сприйматися читачами. Сьогодні так вже вийшло, що він насправді найкращий в Україні, і слава Богу, вже можна цим пишатися. Тоді цього спрогнозувати було неможливо. Зараз ми друкуємо тільки дійсно талановитих авторів, бо з 1500 членів Спілки письменників України, на жаль, тільки зо три десятки насправді пристойно пишуть. Хай не ображається решта… Сьогодні українська література - це такий сумний напівцвинтар, і дуже багато треба зробити, щоб ситуацію якось виправити. Немає класиків, немає навіть кандидатів в класики, одні тільки алкоголіки. Ми влізли чогось в політику, причому в таку дешеву політику - так не можна робити. Бо письменник - це еліта, і це завжди має бути щось взірцеве...

- Чи є в української літератури "масове" майбутнє? Адже сьогодні складається таке враження, що про сучасну українську літературу знають тільки ті ж сучасні українські автори… Якщо так, то кого з них ви вважаєте найперспективнішим?
- Оскільки я вже давно журнал свій роблю, то я можу назвати два імені, тексти яких ми надрукували першими. Мені з армії прислав оповідання Юрій Андрухович, такими дитячими літерами написано було: "Григорію Джамаловичу, подивіться на моє оповідання: чи можна його надрукувати?". І ми вперше надрукували прозовий текст Оксани Забужко, бо поетичні її твори вже виходили. Але на мій погляд, майбутнє української літератури ще попереду. Я вам точно скажу, що росте потужна жіноча літературна генерація… Сьогодні молоді жінки набагато сильніші як письменниці, аніж чоловіки. Це точно. І я з того дуже тішуся, бо все в нашому житті починається з жінки, і якщо воно так, то у нашої літератури є майбутнє. Тому будемо сподіватися на жіноцтво, там дуже гарні є імена і дуже симпатичні люди, світлі: Маріанна Яновська, Маріанна Савка, Олена Галета і багато інших, яким зараз близько 30 років і які завтра зроблять нормальну українську літературу.
Саме такою молодою та талановитою і постала перед учнями центру професійної освіти молода зірочка, поетеса з Києва Яна Шамрій. Дівчина зараз готує до друку дві свої поетичні збірки, окремі вірші з яких вона й привезла на суд пана Гусейнова. Яна продекламувала свої вірші про сучасну молодь, про її проблеми, про голодомор, про кохання, про себе та про Україну.

- В мені живе все українське,
Донька я козацьких степів.
І в генах, і в тілі, і в крові,
Закладено страх ворогів.
І ще я, неначе та зіронька,
Що найяскравіше блищить,
І горда, що я україночка,
Одна ось така на весь світ!

Творчість молодої поетеси отримала схвальний відгук від метра - він навіть запропонував їй надрукувати свої роботи в своєму журналі.
Пан Гусейнов теж не спочиває на лаврах.
- У мене, - зізнається він, - до кінця року вийдуть аж дві книжки. Нечасто доля робить такий подарунок, але ось так вийшло. Є в країні така бібліотека Шевченківського комітету: якщо ти став лауреатом, то держава зобов`язана тобі видрукувати книжку, яка отримала премію. У випадку зі мною це мали зробити ще 2007 року. Та останній том вийде ось тільки зараз, але це - супер! Тепер вона буде у кожній бібліотеці. Друга книжка - "Повернення в Портленд". Вона трохи дивна. Це художній текст, роман у щоденниках і листах. Ця історія повертає читача в 1960 роки, коли молодь, "покоління квітів" захоплювалася музикою "Бітлз", вперше одяглась у джинси, закохувалася, страждала, протестувала і мріяла... Книга написана в популярному зараз стилі non-fiction, що базується на фактах і явищах реального життя мого університетського одногрупника. Чому саме "Повернення в Портленд"? У Булата Окуджави є така пісня, де рефреном звучать ці слова. Ми всі тоді мріяли, що після того, як відпрацюємо свої обов`язкові три роки після університету, повернимося до Києва, але ніхто не повернувся...
Письменник багато чого ще розповів нікопольським спудеям. Він презентував усі свої роботи, порадив, на якій саме літературі потрібно виховувати в собі естетичні та мовні смаки… Головне - що в свої 60 "із гаком" він і потайки не думає зупинитися. Він - немов детектив Шерлок Холмс - відшукує все нові й нові таланти та сюжети. Що ж, творчої наснаги йому на цьому шляху!

Тетяна ХАРЛАН


НАША ДОВІДКА
Григорій Гусейнов дав назву премії у пам’ять про унікальну знахідку в Кіровоградських степах, поблизу села Глодоси у 1961 році. Це було поховання VII століття, в якому знайшли майже сім сотень виробів із золота, ще більше - зі срібла. Вчені дійшли висновку, що знахідка свідчить про високий розвиток українського етносу, що тоді формувався. Тепер глодоський скарб зберігається в музеї коштовностей, що на території Києво-Печерської лаври, - а премією Григорія Гусейнова "Глодоський скарб" щороку відзначають не надто відомих широкому загалу митців, що плекають духовні скарби нації.
Категорія: Світ про нас | Додав: courier-kr (02.02.2012)
Переглядів: 656 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: