Понеділок, 21.05.2018, 10:53
Вітаю Вас! | RSS
З питань розміщення реклами в журналі звертайтесь за телефоном: (098)091-09-32, (0564)74-90-50
Прайс-лист на книжкову продукцію



Категорії розділу
Світ про нас [88]
Премії [22]
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Редакція Газети "Звезда-4"
Наш Блог
ЛітАкцент
ЛітФорум
Головна » Статті » Світ про нас

Рух у глиб людини

Без уваги до людини немає письменника. Але є письменники, у творчості яких простежується щось більше ніж увага. Без цього більшого, думається, не було би ні десятитомних "Господніх зерен", ні тритомних "Незайманих снігів", ні "Тіней забутого парку" у двох книгах, ні інших творів Григорія Гусейнова.

Той живий паноптикум, який він зібрав під їхніми обкладинками, яскраве свідоцтво залюбленості в талант. Незалежно від того, хто його носій: український учений, російський поет чи польський композитор. Немає потреби вдаватися до поіменного переліку: хто читав Гусейнова, той знає ті імена.

За цим автором - здобутки документаліста, невситимого в освоєнні матеріалу. Такі письменники дуже гостро відчувають перетікання часу. Звідси їх затятість в ловитві-фіксації його ознак і подробиць.

Реанімований час Григорія Гусейнова - час із ґрунтовною доказовою базою. Тим прикметний і притягувальний. Географія авторських зацікавлень не надається до обмежень. Але є в ній дві сталих зони: центральна Україна і її південь. Степ і море. Там його витоки, звідти його розгін.

Гусейнов пізній подивовує виходами за межі звичного в його доробку. Прориви спостерігалися ще в краєзнавстві. Промовистіше означилися у "Станційних пасторалях". Ця книжка засвідчила, що автору затісно у реєстраційній унормованості. Що він хоче і може шукати й знаходити нові форми подачі матеріалу. Увиразнювати, а то й міняти стилістику. Чи не звідтоді й активізувався процес саморозкріпачення, що увінчався книжками, не схожими на попередні.

Остання в часі - переді мною. Її пригодницька назва "Одіссея Шкіпера та Чугайстра" /Київ, "Ярославів Вал", 2015/ налаштовує на захоплюючі придибенції. З'ясовується, це не так. Акцент винесено в підназву - окупаційний роман. Входження в його атмосферу - входження в атмосферу війни. Долання стереотипів про війну.

Маємо історію про людей, втягнутих в орбіту зрушень. Людей окупованого степового міста. Але немає у цій історії ні підривання поїздів, ні розклеювання листівок, ні партизанських операцій.

Початок виглядає досить буденно. Хоча і буденність не знімає трагізму. Бо до окупації місто зазнало сталінських спустошень і деформацій. Одна промовиста деталь - і ті деформації мовби синтезуються аномальністю у її гротесковому вияві. На запитання: кого ти більше любиш - тата чи маму? - десятилітній хлопчик відповідає: Сталіна! 

По цьому вже не дивуєшся, дізнавшись про розстріли енкавеесівцями арештованих, про інші злочини доокупаційного режиму. 

Відступ червоноармійців, розгубленість офіцерів, валки біженців - кадр за кадром постають перед очима у неквапному темпі розмотування стрічки.

Фактографія насичена й гнітюча. Під гаслом "Ні грама зерна мерзенним ворогам-фашистам!" більшовики, відступаючи, спалюють пшеницю на міському складі, виливають у річку річні запаси соняшникової олії, обливають гасом, а потім підпалюють тонни цукру. Рельєфно виписані сцени розграбунку містянами крамниць і млина. "Здавалося, світ збожеволів. Люди дочекалися моменту, коли нарешті можна компенсувати втрачене в недавні безхлібні роки, й тепер неусвідомлено розраховувалися за тих, хто помер з голоду. Ціна була мізерна - мішок борошна". "Нечуваний грабунок, ніби чорторий, захопив місто, люди втрачали будь-який глузд, шаленіли, здіймали істерику".

Особливість психологічного клімату - очікування змін на краще. З приходом німців між ними і аборигенами складаються ледь не гармонійні стосунки. "День був спекотний, окупанти охоче поскидали куртки й були в. білих, крохмально-чистих сорочках. Дехто навіть перевзувся в кімнатні капці, ніби не значився на війні. Майже всі диміли цигарками чи люльками, читали газети та журнали / очевидно, також і листи, що прийшли з батьківщини, саме в цьому степовому місті наздогнали адресатів/. Здавалося, довкола рікою розливалася благодать, людство повнилося надіями на перемогу добра й справедливості, що ніколи не збуваються".

Тут багато незвичного чи й неймовірного, надто для читачів затруєних радянським фальсифікатом. Окупанти відпускають додому полонених червоноармійців, попередньо розбивши об телеграфний стовп їхні гвинтівки. Непатріотичні українські дівчата "собі шили щось по-європейськи стильне, схоже на те, що одягали німецькі кінозірки / наприклад, Магда Шнайдер/", "проводили час у товаристві молодих німців /не обов'язково офіцерів/", "охоче вчили німецьких залицяльників по-тутешньому смачно лаятися, а самі німецьку засвоювали легко й уже скоро могли підтримати розмову".

Гармонія була порушена першими ж "розгубленими" пострілами. У дію вступив нещадний закон війни. З'ясувалося, режим гітлерівський нічим не відрізняється від сталінського. Трагедія подовжилася, втягуючи у свій водокрут десятки людських доль. Бачимо їх переважно очима вчорашніх дев'ятикласників Шкіпера і його друга Сьоми. В лабетах окупації хлопці дорослішають у темпі прискорень. їх кут зору так чи інакше накладається на всі подальші події.

Роман Гусейнова - розповідь, не стримувана гальмами жанру, про те, що відбувалося з людьми за екстремальних умов. Колективний портрет міста, де задіяний етнічно строкатий люд: українці, фольксдойчі, німці, євреї, італійці, румуни. Твір не стільки сюжетний, як фабульний, що механічно тягне за собою певну споглядальність. Втім, те не заважає стежити за подіями з неослабним інтересом. 

В "Одіссеї..." панує та своєрідна аура, що можлива тільки на схрещенні міського і сільського люду. Нею мічені сентенції й афоризми батька Шкіпера, Сьоми, Валі, доктора Іткіна, любителя футболу, якому належить фраза: "Мрієш грати нападаючим, і тебе зненацька використовують як м'яч".

Є тут і невигадливий фольклор від місцевих: "Гутен морген, гутен таг - раз по морді, а раз так". І зухвала частівка про Ворошилова і Будьонного від зайшлих червоноармійців: "Клим на дудочке играет, Семен пляшет гопака: проиграли Украину два советских дурака".

У провінційному місті діє український театр, мешканці обізнані з діяльністю місцевої "Просвіти" - суттєві факти, з огляду на окупацію.
Багато написано про окуповане село, мало - про окуповане місто. Наважимося твердити про свіжий тематичний струмінь привнесений Гусейновим в українську літературу.

Уже давно цей навдивовижу мобільний, працездатний і працелюбний письменник докладає видимих зусиль для художнього преображення документалізму у всьому його різнострої. Простежується якась імпульсивність у цих зусиллях. Він то віддаляється від себе, то наближається. Така природа цього таланту, схильного до оречевлення, матеріалізації, поіменності.

Дещо інше маємо, тільки-но спрацьовує радикальний хід у напрямку фантастики. Фантазійний елемент мовби вступає в змаги зі строгою мовою констатації. І це при тому, що саме цей образ несе вагоме смислове навантаження і сприймається як символ. Як помста за наругу, завдану Степу.

Письменника належить сприймати таким, яким він є. І не вимагати від нього того, що не ув'язується з його с а м і с т ю. Уявити Гусейнова без домінанти конкретики - надскладне завдання. Досить звернути увагу, як ревно він ставиться до ілюстраційного ряду своїх книжок. Фотоколажі в "Одіссеї..." - невід'ємність авторського письма. Шлях, пройдений письменником, - нарощування руху у глиб людини. В "окупаційному романі" цей рух досягається усіма можливими засобами. Кліматом реанімованого часу. Увагою до психологічної деталі. Подієвістю у її різноликому сприйнятті. Обізнаністю. Скрупульозною точністю відтворення. Від техніки, військового спорядження червоноармійців, німців, італійців, - до переліку популярних німецьких фільмів, "співочого" репертуару окупантів та марок їхніх сигарет.

"Оскільки Сьома палив, то Шкіпер знав про німецькі "Юно", "Екштайн-5". З ту- рецького та македонського тютюну з портретом східного вельможі були "Горбатті", "Спорт" з намальованим на пачці античним спортсменом, "Єгипетські" /зображалися мисливець та приречена красуня антилопа/. Сталим попитом користувалися і дешевші "Левента", "Екстра", "Ланцід", з ланцюговим будапештським мостом /усі мадярського виробництва/. Траплялися грецькі "Папастратос". Сигарети "Регале" продавали румуни". Зумисне наводжу цей інформаційний реєстр, аби читач відчув авторську сумлінність в освоєнні матеріалу. 

Стриманість, проста, без жодних "архітектурних надмірностей" стилістика, дозоване залучення в обіг неординарної культурології налаштовують на зацікавлення і довіру. Тут багато негідників, але немає окарикатурених. Окремі німці викликають симпатію на відміну, зауважмо, від фольксдойчів. Врозкид по тексту - колоритні типажі: заводський вахтер Максим Павлович, поліцай Ваня Брянський, фольксдойчка Емма Бейм. Виразно представлений "посутньо єврейський простір" з його своєрідними одиницями.

З найдраматичніших сторінок - рух вулицями міста великої колони приречених на розстріл євреїв. Епізод з божевільним Зямою Московським.

Сюжетна ланка Шкіпер-Валя-Курт Ройбер в її тяглості подана в барвах розмитих з перевисанням до нюансування душевних станів вісімнадцятилітнього героя. Елегійний тон, флер недоказаності спрацьовують на позитив.

У тексті майже відсутні діалоги. Це створює сталий настрій, справляє враження цілісності й водночас нагадує про з в и ч н о г о Гусейнова. Як це маємо з історією агрошколи і культурологічними вкрапленнями. Чи йдеться про петербурзьке видання "Кобзаря" Фішером 1840 року, прикрашене рисунком Штернберга, чи про картину Брейгеля "Падіння Ікара", а чи мовиться про подарунковий том українських пісень з нотами, упорядкований Хвилею на початку тридцятих минулого століття.

Розумна проза активізує відчуття співпричетності. "Розмірковуючи над аномальними подіями, що стрімко ввірвалися в місто, Шкіпер думав про те, як мало ми знаємо про таємничі сторони існування світу, геніальність і непрогнозованість того, що споконвіку оточує людину, захищає її від анархії і зла. Навіть важко збагнути масштаби зв'язків стихій, де міфи варіативні, а гіпотези вдумливого дослідника - лише нескінченне топтання на місці й намацування хиткого грунту, коли визначальним залишається протистояння добра і зла. Світ мудрий, він береже людину, маючи свої засоби й права".

У будь-якій творчості /про графоманів не йдеться/ присутній елемент фатальної сталості. Як би не ламав себе письменник, як би не переінакшував своє письмо, пульсація самості неперервна. Це як відбиток пальців: у кожного він свій. Частково я вже про це казав. Обмовився і про "Станційні пасторалі", книжки чи не єдиної у своєму роді. І за матеріалом, і за ладом мовлення.

Майже двадцять років промайнуло від її написання. Багато що забулося, але мене, як читача, не полишає стійке відчуття пов'язаності "Одіссеї..." з тією давньою книжкою. І там, і тут у чомусь схожа географічна складова, її степова підоснова. Поліетнічність з неабияким знанням середовища. Жанровий демократизм. Заселеність мальовничими персоналіями. Зрештою, природність тону, надважливого компонента професійного письма. Мабуть, при перечитуванні знайшлися б й інші точки дотикання, але достатньо й сказаного.

Так, стилістика цієї прози непретензійна, почасти навіть аскетична, але саме ця непретензійність, завдяки розсипам деталей, доречна й бажана. Втім, є в ній і такі образні обертони: "Над сумним збіговиськом висіло небо, суціль заткане хмарами, що такої пори трапляється в степу рідко. Здавалося, світ перебував у процесі вселенського переосмислення". "Осінь одягала жовте на зелене, й хтось уже, наче театральні декорації, ставив тіні".

Можливо, й необов'язково було виносити у назву книжки пса Чугайстра. Пізнувато з'являється він у тексті, та й прописаний фрагментарно. Хіба що пожвавлює світлу ноту, яка, попри трагізм подій, усе ж присутня, її годиться виокремити уже тому, що в літературі нинішній вона рідкість.

Григорій Гусейнов - письменник, за яким бібліотека книг. Цей "жадібний колекціонер деталей і прикмет минулих часів" /Слабошпицький/ має свою нішу у культурологічному просторі України. Як прозаїк. Як видавець і головний редактор "Кур'єра Кривбасу". Як засновник літературно-мистецької премії "Глодоський скарб". І... як батько поетеси, книжка якої "Відкритий райдер" - серйозний привід для розмислів та прогнозів про функціонування вільного вірша і можливі його модифікації. Зокрема, й у віддаленій перспективі. А отже, й про випробування, що чекають на українську поезію за глобалізаційної нівеляції.

Не вдаючись до побіжних характеристик, не той випадок, усе ж з приємністю зауважимо певну спадкоємність: Олена Гусейнова, як і батько, чутлива до подробиць побутових і культурологічних.

Епізод прощання молодої пари з "Одіссеї...". "Разом вони вийшли на вулицю. Її тендітна постать, здавалося, танула серед ночі, й Шкіперові подумалося, що так і має бути: близька людина щезає, розчиняється - сподівання на щастя примарні, вони зникають задовго до того, як могли б справдитися. Ось вона тут, а далі тільки згадка. Таке собі відображення не тіла, а душі". Щось тут від автора, щось від героя: за трагічних обставин мудрішають набагато швидше.

Окупаційний роман, завдяки вигадливому композиційному ходу, розмотується з кінця, коли життєвий шлях Шкіпера на спаді. Бачимо його постарілого у скромному власному помешканні в затишному районі Торонто і стаємо свідками телефонної розмови з таким же старим Сьомою. Календарне коло розмикається. Все починається спочатку: степове місто, окупація, випробування і потрясіння, життя і смерть.


Володимир Базилевський
м.Київ, "Дзвін" №2, лютий 2016, с.215-218

Категорія: Світ про нас | Додав: courier-kr (16.06.2016)
Переглядів: 201 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: