| Головна » Статті » Світ про нас |
Ріки & кристали & гуманісти & метафізики & поп-культура & солодкоїжки
Цілком інакша манера письма в Олени Гусейнової - поетки, яка рідко виходить "на люди": мінімум публікацій у періодиці, відсутність в антології "найкращої молодої поезії" "Дві тонни", мінімум публічних читань (А між іншим, Гусейнова ще у 2005 році стала лауреаткою премії видавництва "Смолоскип", хоча книжки її в "Смолоскипі" не було). Очевидно, саме через цю непублічність авторки навколо книжки "Відкритий райдер" немає дискурсу (одна-єдина рецензія О.Коцарева і премія ім.Василя Симоненка). Гусейнова працює у верлібровій традиції, настроєво їй чужі декаданс, депресивність, відкрита емоційність. Лірична героїня зазвичай зберігає певну внутрішню рівновагу, гармонію, навіть щастя, зокрема, поруч з неназваною особою протилежної статі (втім, таки названою: на початку книжки є присвята). Від цього поезія Гусейнової не стає солодкавою, її образи і ритміка - делікатні, стримані, інколи вірш будується зі зміщеного ракурсу нарації. Є, звичайно, і рядки (наприклад, коли авторка признається, що ховається від часу), а то й вірші, від яких віє смутком, але в них нема жодної сентиментальності. Не всі тексти у цій книжці легко відчути, ще менше можна раціонально пояснити, але час від часу очевидним є, що за розповідями Гусейнової ховаються глибокі почуття, котрі не витлумачити мовою раціо, й елегантна робота з мовою. На відміну від верлібрів Семенчука, Лазуткіна, Любки та А.Малігон, котрі в більшості своїй поезією назвати важко, щодо текстів Гусейнової подібних сумнівів не виникає. Так, є кілька слабких віршів, що, на мій погляд, краще було б не давати до книжки ("У чоловічій перукарні…", "Титани ридають…", "Кажеш: утішся…", "Ножиці", "Луна-парк", дещо з циклу "Антифон"). Так, місцями з’являються деяка розтягнутість, розрідженість поетичного мовлення. Але загалом враження таке, що маємо в особі авторки класну верлібристку. Втім, інколи моменти розтягнутості, можна сказати, концептуально виправдані, як-от у вірші "Він дозволяє їй по кахлях підлоги ходити босою…". Наладувавши сторінку цілком прозаїчними й ніби необов’язковими словесами про те, як живеться одній молодій парі, авторка в останньому рядку ошелешує читача: Я кличу їх в гості, вони приходять - переступають поріг, скидають свої рюкзаки й кольорові кеди, ділять зі мною вино, сир з хлібом і швидко сивіють. Немає стовідсоткової певності, що хотіла сказати поетка цим віршем, але моя дружина на підставі нашого десятилітнього співжиття запевняє мене, що йдеться про несподівано швидкий процес старіння (несподіване усвідомлення старості). Ми ніби кожного дня ті самі (звідси монотонний перелік самих по собі малоцікавих рис до сімейного портрета персонажів), та старість не за горами. Варто також звернути увагу на ритмічні особливості цього вірша - нерегулярні, ледь вловимі рими (вони трапляються і в інших творах Гусейнової) і поступове скорочення рядків. Коли зважити на місцями доволі прозаїчну нарацію, схильність до конкретики, можна було б чекати в якихось моментах від авторки тієї ж предметності, але - ні. Щоб передати навалу еротичного шалу, Гусейнова відмовляється від натуралістичних образів та пристрасних фраз, натомість переключається на спресовані метафоричні тези, як-от у другій строфі цього вірша: Ти шукав мені місце, де я не змогла б заснути. Там знімав з мене одяг, щоб я наближалась до тебе. Розтирала повітря. Стискала відстань. І бачила, наче з іншого берега, сорочку і защемлений ґудзик останній - аж під горлом. На цьому місці, де, власне, починається найголовніше, поезія закінчується. Фізіології тут не місце: останнє відчуття - це відчуття роздвоєння, передане в образі другого берега. Як на мене, "Відкритий райдер" - найбільше відкриття в минулорічному поетичному урожаї. Приклад того, що поза фестивалями і тусовками пишеться не гірша молодіжна поезія, ніж та, що лунає зі сцен. Ігор КОТИК Матеріал з сайту "ЛітАкцент", 26 квітня 2013 року | |
| Переглядів: 628 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |
