| Головна » Статті » Світ про нас |
Нова книга "Між часом і морем" Г.Гусейнова - неймовірна правда про заліснення степу
Нещодавно в Миколаєві (ЧДУ ім. П.Могили) було проведено презентацію книги "Між часом і морем" відомого українського письменника, лауреата Національної премії України імені Т.Шевченка Григорія Гусейнова. "Зелена тема" мене займала багато літ, - розповів автор книги, - й оминути на краєзнавчих стежках емоційного дивака Аполлона Олександровича Скальковського (1808-1899) не міг. Його називали першим літописцем історії лісонасаджень півдня держави та "Геродотом Новоросійського краю". Він мав рідкісну працездатність, наполегливість, інтуїцію, аналітичний талант. А.Скальковський є автором 276 наукових праць. Він проїхав сотні верст безкінечними степовими дорогами Півдня і найпершим описав парки і сади Херсонської губернії, бо усвідомлював, що вкрай важливо пропагувати лісівництво та садівництво в сухих степових районах. Але в радянський час історика вважали "монархічно-дворянсько-тенденційним". Саме тому його книги та зібрані матеріали опинилися під забороною. Й ось Аполлон Скальковський ніби виринає з якогось містичного Космосу і супроводжує нинішнього невтомного мандрівника-дослідника - автора книги "Між часом і морем" Григорія Гусейнова - дорогами Степу, акцентуючи увагу навіть на незначних, та все ж успіхах любителів лісу в ХІХ столітті: "… Як починалося з лісами в степу? Хто першим затіяв, здавалося, неймовірно фантастичну річ? І про це знайшлися свідчення. Допоміг знайомець, мигійський і трикратський господар Віктор Петрович Скаржинський. Єдиний документ (якщо не рахувати запорозьких рукописів), що вів облік лісових порід краю, датовано потьомкінськими 1780-ми роками. На жаль, у довідниках про ліси, що виросли в степу, нічого певнішого немає. Та чи й узагалі були колись тут ліси? Протягом майже двох десятиліть, коли роз’їжджав херсонськими безкраями, доводилося бачити не так багато порід дерев, що росли без догляду. Хіба зрідка вони стояли в балках (буєраках), дивом врятовані від сокири чи сільської худоби. Росли переважно дуб, берест, верба, терен, шипшина й таволга. Верба росла не скрізь, що засвідчувало її приблудність і випадковість. Справжні ліси в Херсонській губернії - їх тут називають Чорними - довелося бачити на півночі краю… Ліси, як правило, тяжіють до балок, намагаються сховатися від палючого сонця. Виразно прокреслюючись на обрії зеленою стрічкою, місцину обтупають плавні, розраховуючи засушливого літа на зайву пайку вологи. Приятель Михайло Кир’яков (засновник лісових масивів біля с.Ковалівка Миколаївського р-ну) писав йому, що північні вершини степової Херсонської губернії в руслах Тясмину, Висі, Синюхи вкриті, наче дівка намистом, недбало розсіяними купками гаїв. У степових лісках добре росте дуб. У інших місцях давалася взнаки руйнівна рука обивателя. Лісівники рідко знаходили дерева, яким було б понад шістдесят літ (с.468-469).… Враховуючи розрахунки панів Демоля й Хрустальова, каталог Одеського саду й власний досвід, цілком вірогідно, що у Херсонській губернії можна виділити чотири головні садово-лісові області - на одеській міській землі; в низинах Дністра - від Дубоссар до лиману; у німців-колоністів (вздовж Кучурганського лиману); і в деяких поміщиків - Скаржинського, Кир’якова, Ерделі" (с.470). Можна виділити три умовних ареали, що поєднували ентузіастів лісорозведення. Перший сформувався довкола патріарха лісорозведення в степу Віктора Скаржинського - Трикрати (Вознесенський р-н), Мигія (Первомайський р-н), Братське, Мостове (Доманівський р-н), Ковалівка (Миколаївський р-н). Друге коло вимальовується навколо генерала Дмитра Остен-Сакена (взірцем для якого також були ліси Скаржинського) - Приют (Єланецький р-н), Водяне (Громоклія), Ерделівка, Катеринка. Третє об’єднання умовно позначене місцями, що ближчі до Єлисаветграда (Кіровограда) та поряд з річкою Кільтінь - фортеця Св. Єлисавети, містечко Хмельове та села, що належали родині Ерделі. Такою схема уявлялася Скальковському. "Побачити б залишки тих садів…", - не один рік мріялося письменнику Григорію Гусейнову. Та відшукавши, наприклад, село Ерделівка (нині - с.Леніно, Кіровоградська обл.), не побачив там жодного сліду від "двадцяти п’яти десятин саду та понад двохсот сортів фруктових дерев". Втім, неподалік місця, де був колись ерделівський будинок, між деревами, що ще не всохли, вгадувалися столітні чи двохсотлітні велетні. Саме з цієї Ерделівки на початку ХІХ століття до села Мостове Доманівського району, куди також навідувався невтомний Скальковський (с.475), переселилися предки Миколи Ерделі - засновника Мостівського парку (1882 р.). Слід зауважити, що письменник Г.Гусейнов у своїй новій книзі розповідає й про музей Мостівського лісництва, де знаходиться чимало цінних краєзнавчих знахідок (с.478). Зокрема й відомості про лісонасадження князів Кантакузиних у с.Козубівка Доманівського р-ну (с.682-683). "…Намагався виявити й показати в книжках єдино правильні параметри світу, що називається розкішним словом Степ… Твоє неодмінно збережеться. Бодай зерниною. Пізнішими розповідями про те, як слід степову країну творити за лекалами Скаржинських, Кир’якових, Ерделі…" Лідія БАКОЦЬКА, лісничий Мостівського лісництва ДП "Веселинівське ЛГ", http://dklg.kmu.gov.ua
| |
| Переглядів: 713 | Рейтинг: 5.0/11 |
| Всього коментарів: 0 | |
