Інтелігенція Кривого Рогу - інженери заводів і шахт. Прошарки української інтелігенції теж, певно, є, але - одиниці. І це нормально. Бо місто - робітниче. А про робітників влучно казав Іван Франко: це малоосвічені, ледачі та нахабні люди, - говорить письменник і видавець 65-річний Григорій Гусейнов. Понад 30 років живе в Кривому Розі. 

Розмовляємо про українськість у місті.

Після смерті Сталіна почали звільняти з тюрем. У Кривому Розі осіли багато воїнів УПА, яким не дозволили повернутися в Галичину. Коли Україна здобула незалежність, тут з'являлися українські товариства. Але не мали відгуку серед населення, тому поступово стихали. За 25 років незалежності в Кривому Розі майже нема українськості. Бо її не підтримувала влада. Не робила навіть найпростішого - не звертала уваги на українські колективи. Місцеві ансамблі - радянського зразка з відповідним репертуаром. Зрештою, на весь Кривий Ріг - один краєзнавчий музей. -

Сплеск українського тут був на початку 1970-х. Але радянська влада швиденько зачистила місто від таких людей.

Кривий Ріг - російськомовний. До 1890 року тут жили українські селяни. Потім почали масово створювати рудники. Місцеві жителі вважали ганебним працювати в шахті. Тому власники копалин завозили росіян зі Смоленської, Курської областей. Вони отримували зарплату щоп'ятниці й за вихідні її прогулювали. Започаткували традицію битися. 300-400 чоловік одного рудника брали палиці й ішли бити робітників іншої копальні - за кілька кілометрів. Такі випадки й зараз трапляються.

Ще одна хвиля заселення росіян прокотилася після Другої світової війни. Тоді в Кривому Розі будували гірничо-збагачувальні комбінати. Було таке, що росіяни й українці жили на протилежних берегах річки й коли крига скресала - влаштовували мордобій. Зараз такої ненависті немає. Завезені росіяни асимілювалися. Тільки коли говориш з 80-річною бабусею, то вона може видати щось фольклорно-російське. Решта - російськомовні українці.

Сергій ДЗЕХ

http://gazeta.ua