Середа, 12.12.2018, 16:31
Вітаю Вас! | RSS
З питань розміщення реклами в журналі звертайтесь за телефоном: (098)091-09-32, (0564)74-90-50
Прайс-лист на книжкову продукцію



Категорії розділу
Світ про нас [89]
Премії [22]
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Редакція Газети "Звезда-4"
Наш Блог
ЛітАкцент
ЛітФорум
Головна » Статті » Світ про нас

Григорій Клочек. Театр корифеїв та національна пам’ять: проблеми і перспективи
...І ось тепер спробуємо розглянути питання про ту "стратегію і тактику" повернення в національну пам’ять образних уявлень про феномен театру корифеїв. При цьому зосередимося на постаті Марка Кропивницького.
Є три основні напрямки цієї "стратегії і тактики". Перший з них - науковий. І тут найважливішим є питання організації наукового центру з вивчення театру корифеїв як культурно-мистецького явища. Саме у цьому центрі з позицій сучасного світобачення та сучасної методології має плануватися тематика наукових досліджень. Саме цей центр має збирати наукові сили з усієї України і із-за кордону - збирати і координувати дослідницьку роботу, заохочувати її організацією періодичних наукових конференцій. Досі такі конференції мали переважно літературознавче спрямування. Зараз же необхідно здійснювати комплексний підхід, який би дозволив науково осмислювати театр корифеїв в акторському, режисерському іпостасях. Окреме питання - сприймання корифеїв тогочасним суспільством, ствердження ними українськості. Надзвичайно важливим є наукове осмислення діячів театру корифеїв як особистостей. І тут необхідні особливі підходи і особливі мірки, бо провідні творці театру корифеїв є митцями з добре виявленими ознаками геніальності. Власне їх геніальна обдарованість була тим головним чинником, який повернув їх до національного і закорінив їх у ньому. Тут спрацював закон: чим потужнішим є талант - тим він чутливіший до національного.
Наукові напрацювання, здійснені на сучасних методологічних принципах, мають бути джерелом для двох інших напрямів "стратегії і тактики" сучасної актуалізації в суспільній свідомості феномену театру корифеїв.
Перший з них - художньо-літературна інтерпретація "трудів і днів" діячів знаменитого театру. Різних спроб такої інтерпретації було вже чимало. Як правило, вони мають характер художньо-документальної прози. В основу таких творів покладався фактаж - як правило, загальновідомий. Фактаж цей белетризувався вельми старомодно - розчулено і бароково. Особливого художнього результату таке поєднання не приносило, хоч треба шанобливо подякувати всім авторам, які творили таку літературу, намагаючись саме через неї доносити до суспільної свідомості силу і красу цього знаменитого для нашої культури явища. Особливо добре слово треба сказати про документальний роман Юрія Хорунжого "Садовський садить сад - з Марією і без" (2005 р.), присвячений темі, яка є надзвичайно "вигідною" для художньої інтерпретації різними жанрами. Йдеться про складні взаємини - і в першу чергу сімейно-інтимні! - двох геніальних митців - Миколи Садовського та Марії Заньковецької.
І все-таки існує потреба в принципово нових підходах. На жаль, сучасна за змістом і формою "література факту", яка успішно конкурувала б з белетристикою, у нас ще не розвинулась. Чи не єдиний виняток - Григорій Гусейнов, який уже дав блискучі зразки цієї виключно перспективної літературної форми - у першу чергу маю на увазі його знамениті "Господні зерна". Головні секрети сучасної "літератури факту" полягають у принципово новій природі художності. Якщо навіть добре відомий факт, що показаний у новому авторському освітленні і перебуває у "зчепленні" з іншими по-новому осмисленими і відповідно висвітленими фактами, то таким чином твориться образний світ, наділений художньою сутністю. Звичайно ж, окрім відбору фактів, окрім способу їх осмислення та висвітлення (зображення), величезну роль відіграє і спосіб мовного вираження - він теж певним чином має бути згармонізованим з новим способом відображення факту.
Нова робота Григорія Гусейнова "Слідами Марка Кропивницького", що надрукована у третьому томі його "Незайманих слідів" демонструє такий новий підхід до художнього висвітлиення феномену театру корифеїв. Письменник, що наділений винятковим талантом "літературного слідопита", пройшов "слідами Марка Кропивницького", по крупинці зібрав, здається, все, що зараз ще можна зібрати з тих залишок пам’яті про видатного митця. Григорій Гусейнов здійснив відчайдушне зусилля побачити особистість видатного українця з відстані часу. Спрацювала потужна оптика, - назвемо її оптикою рідкісного таланту письменника, - розглядати минуле в сучасному, а в сучасному - минуле. Крок за кроком, йдучи "слідами Кропивницького", відвідуючи села та містечка, де проходили його нелегкі дитячі роки, шукаючи одеські адреси, де зупинявся Марко Лукич, перебуваючи на гастролях у цьому місті, опрацювавши чисельні листи, мемуари і т.д. і т.п., Григорій Гусейнов дивовижним чином зумів настільки наблизити нас до особистості видатного митця, що, здається, так близько біля нього ми ще ніколи не перебували. "Література факту" у виконанні Григорія Гусейнова - це література особливо сконструйованої оптики, яка, наближаючи до нас минуле, володіє ще й особливо цінною здатністю навіювати нам смисли, що за своєю природою є підтекстовими. Саме завдяки цим смислам "література факту" Григорія Гусейнова набуває статусу літератури високої художності. Від його розповідей про Марка Кропивницького віє щемким сумом, що ми не вміємо берегти пам’ять про кращих синів свого народу.
Про останній третій напрям можна говорити лише гіпотетично. Його фактично ще немає. Йдеться про кінематографічне відображення теми корифеїв. Якби допустити, що з самого початку незалежності була створена і послідовно реалізовувалася державна програма відродження національної свідомості, то в цій програмі в першу чергу приділялася б увага розвитку вітчизняного кінематографу.
Театр корифеїв - виключно вдячний матеріал для кінематографічного відображення. І тут справа не лише у багатій "фактурі" геніально обдарованих особистостей, у драматизмі їх доль, у можливостях вибудовувати сюжетні лінії. Справа в тому, що цей матеріал багатий на глибинні смисли, серед яких найголовнішим, найшляхетнішим є смисл любові до свого народу та прагнення служити йому попри всі несприятливі обставини. Йдеться про вічні цінності, без яких неможливе оздоровлення і доформування нації, яка перебуває у стані важкого посттоталітарного і постколоніального синдрому.
Категорія: Світ про нас | Додав: courier-kr (23.10.2012)
Переглядів: 1317 | Рейтинг: 2.5/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: