Четвер, 23.11.2017, 07:15
Вітаю Вас! | RSS
З питань розміщення реклами в журналі звертайтесь за телефоном: (098)091-09-32, (0564)74-90-50
Прайс-лист на книжкову продукцію



Категорії розділу
Світ про нас [87]
Премії [22]
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Редакція Газети "Звезда-4"
Наш Блог
ЛітАкцент
ЛітФорум
Головна » Статті » Премії

"Глодоський скарб" - 2
Іван АНДРУСЯК

   У червні 1961 року школяр Володимир Чухрій пастушив на березі річки в селі Глодоси Кіровоградської області. Несподівано його увагу привернув дивний блискучий предмет, який проступив з розмитої дощами землі. Відтак дослідники встановили, що там було поховання VII сторіччя, причому вельми поважної особи. Виробів із самого лише золота виявили близько семисот - на два з половиною кілограми, а зі срібла - ще більше. При цьому виготовлені прикраси були надзвичайно майстерно, що, на думку вчених, свідчить про високий розвиток українського етносу, який саме тоді формувався. Тепер глодоський скарб зберігається в музеї коштовностей, що на території Києво-Печерської лаври.
   Це, так би мовити, передісторія. А власне історія розпочалася торік, коли в українському культурному просторі з’явилася унікальна відзнака - мистецька премія "Глодоський скарб". Ні, знахідка глодоського школяра і далі в музеї - ніхто її "розподіляти на премії", на щастя, не збирається. Просто на пам’ять про це відкриття в Кіровоградських степах - на своїй батьківщині - письменник Григорій Гусейнов заснував власну премію.
   Григорій Гусейнов - ім’я в сучасному вітчизняному письменстві більше ніж знакове. У середині дев’яностих, коли літературний процес завмер, здавалося, "наглухо", так що навіть книжки виходили вряди-годи й поширювалися з рук у руки, а про літературну періодику й мови не велося, вона була просто знищена "дикунством первинного ринку", - саме тоді Григорій Джамалович заснував у Кривому Розі часопис "Кур’єр Кривбасу". Нібито ж і місто це ніколи досі не було "літературною столицею", і назва часопису нібито особливою "милозвучністю" не позначена, та й журналів так само нібито "реґіональних" десятки, якщо не сотні, "успішно" засновувалися як до того, так і опісля, й "успішно"-таки почили в Бозі - а "Кур’єр" як виходив регулярно навіть у ті темні й несусвітні роки, коли взагалі нічого не виходило, так досі й виходить, притому від самого початку зовсім не "реґіональний", а об’єктивно найкращий сучасний український літературний журнал. Отак і досі він один-єдиний на всю велику Україну літературний часопис, який зумів залучити до кола своєї автури найкращих письменників усіх поколінь, поглядів, естетичних орієнтацій, "тусівок", творчих організацій і груп упливу, фактично представляючи читачеві українську літературу, а не якусь її іпостась.
   Одне слово, хай там як - а вже самим лише "Кур’єром Кривбасу" вписав Григорій Гусейнов своє ім’я золотими літерами у вітчизняну літературну історію. Одначе це, як виявилося, насправді був лише початок. А далі настав час дев’ятитомника "Господні зерна", який побачив світ у Кривому Розі з 2000 по 2005 роки й удостоєний року 2006-го Шевченківської премії. Цей роман-дослідження Григорія Гусейнова виявився не лише креативним мистецьким текстом, а й воднораз напрочуд доречною (щоб не казати "актуальною", бо це слово останнім часом украй понівельоване геть неадекватними політичними чинниками) художньою розвідкою, "реставрацією" тієї України, якою вона була і могла бути, але якою на роздоріжжі історії їй бути не судилося. Розпочавшись із історії дендропарку "Веселі Боковеньки", що на Кіровоградщині, книга розкриває перед читачем історію української степової поміщицької культури, а відтак міської, селянської та й загалом - української культури. Розкриває корінь, котрий і досі живить націю.
   Одначе недарма кажуть, що талановита людина - талановита в усьому, і її ідеї випереджають час. Здавалося, обірвані вже традиції українського меценатства, немає сучасних Терещенків і Ханенків, про яких Григорій Джамалович писав у своїх "Господніх зернах". Але рано чи пізно вони знову з’являться - бодай тому, що є Григорій Гусейнов, який започаткував принципово нову для нас традицію. Отримавши за свій роман-дослідження Національну премію України імені Тараса Шевченка, він усю її чималу суму не витратив на власні потреби, навіть на свій унікальний журнал не використав, а - поклав у банк на депозит, і на відсотки й заснував премію "Глодоський скарб"! І ось уже вдруге відзначає нею митців, що так само плекають справдешні скарби духовні.
   Торік першим лавреатом "Глодоського скарбу" став кобзар Тарас Компаніченко, добре відомий завсідникам фолк-фестивалів, але несправедливо малознаний широкою публікою. У репертуарі заснованої ним групи "Хореа козацька" - козацькі, запорозькі пісні XIII - XVIII століть, духовна музика, пісні на тексти великих українських поетів епохи бароко Стефана Яворського, Дмитра Туптала, Івана Величковського, Григорія Сковороди. Ми страшенно мало знаємо про цю епоху, котра насправді була часом найвищого мистецького злету українства, - і Тарас один із небагатьох, хто відкриває нам її по-справжньому, глибоко і зримо.

   А нещодавно в Музеї літератури відбулося друге вручення премії Григорія Гусейнова "Глодоський скарб". Цьогорічним лавреатом став поет і літературознавець зі Львова Віктор Неборак. Він відомий як "прокуратор" літературного угруповання Бу-Ба-Бу, і його творчість зримо доводить, що класичне українське мистецтво у постмодерних шатах може не лише не втратити своєї автентичності й приваби, а заграти новими яскравими гранями.
   Так сталося, що нині до багатьох літературно-мистецьких відзнак ставлення неоднозначне: одні здискредитовані, інші радше умовні чи символічні, ще інші нерідко присуджуються за сумнівні заслуги… Тож на цьому тлі ініціатива Григорія Гусейнова має особливе - загальнонаціональне значення. Адже вона утверджує ті високі моральні, культурні, духовні цінності, яких нам нині так критично бракує.

8 травня 2008 р., газета "Народне слово"


Категорія: Премії | Додав: courier-kr (15.03.2011)
Переглядів: 820 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: