Четвер, 23.11.2017, 07:16
Вітаю Вас! | RSS
З питань розміщення реклами в журналі звертайтесь за телефоном: (098)091-09-32, (0564)74-90-50
Прайс-лист на книжкову продукцію



Категорії розділу
Світ про нас [87]
Премії [22]
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Редакція Газети "Звезда-4"
Наш Блог
ЛітАкцент
ЛітФорум
Головна » Статті » Премії

Наталія Якубчак - Костя Москальця знайшов "Глодоський скарб"
   15 квітня у великій студії Концертно-студійного комплексу Національної радіокомпанії України відбулася церемонія вручення мистецької премії "Глодоський скарб", яку в прямому ефірі транслювали на радіо "Культура". Цього року лауреатом премії став поет, автор пісень, прозаїк, есеїст і літературний критик в одній особі - Кость Москалець. Цій урочистості передувала зустріч із попередніми лауреатами "Глодоського скарбу" - Еммою Андієвською та Віктором Небораком у книгарні "Є" на Подолі.
   Нагадаємо, що премію "Глодоський скарб" заснував письменник і головний редактор часопису "Кур’єр Кривбасу" Григорій Гусейнов. Він уже четвертий рік поспіль нагороджує видатних українських митців. Так письменник вирішив розпорядитися своєю Шевченківською премією: поклав 100 тисяч гривень на депозитний рахунок, відсотки від якого і становлять грошову винагороду (15 тисяч гривень). Лауреатами "Глодоського скарбу" вже стали кобзар Тарас Компаніченко, поет Віктор Неборак, письменниця і художниця Емма Андієвська. Крім матеріальної підтримки митців, премія має на меті популяризацію високої культури. Цій меті сприяє, зокрема, другий - виїзний день вшанування лауреата. Адже самою лише церемонією нагородження премія "Глодоський скарб" не обмежується.
   Церемонію нагородження премії "Глодоський скарб" вів письменник, виконавчий директор Ліги українських меценатів Михайло Слабошпицький. Він недовго тримав інтригу й майже відразу оголосив цьогорічного лауреата - Костя Москальця. Чутка про дивовижну з’яву в Києві "матіївського самітника" (як назвав Москальця Слабошпицький) поширилася за кілька днів до вручення "Глодоського скарбу". Тож до зали Концертно-студійного комплексу НРКУ багато хто прийшов саме на Москальця. Його годі побачити в Києві за інших обставин: адже поет дуже рідко залишає свою Келію Чайної Троянди, де мешкає вже майже 20 років.



   Кость Москалець піднявся на сцену і трохи зніяковіло прийняв диплом лауреата премії "Глодоський скарб" з рук її засновника - Григорія Гусейнова. Феєрична Емма Андієвська подарувала новоспеченому лауреатові свою картину і сонет. Трохи згодом Москалець зізнався, що знайомство з легендарною мисткинею - один із найбільших сюрпризів цього дня. Привітати письменника прийшли також його друзі й приятелі, літератори й літературознавці. Хто не зміг бути присутнім у студії - зателефонував у прямому ефірі на радіо "Культура". Зокрема, телефоном Костя Москальця привітали Тарас Компаніченко, Василь Габор, Юрій Саєнко та інші. Віктор Морозов надіслав вітальну телеграму зі США.
   Василь Герасим’юк пригадав останній вечір вісімдесятників, на якому Москалець, наймолодший із поетів, заспівав пісню "Вона". Тоді ще ніхто не підозрював, що вона здобуде таку шалену популярність, але всі були вражені її тонким ліризмом. Загалом, цей безмежний ліризм, як вважає Герасим’юк, лежить в основі всього, що пише Москалець. До слова, Кость Москалець був одним із першопрохідців української авторської пісні. Всупереч усім розумуванням з приводу того, що такого явища бути не може (авторська пісня - дитя міської культури, буцімто неможливе у "русифікованих містах"), він довів: може!
   Володимир Панченко зазначив, що Григорій Гусейнов ще жодного разу не помилився з вибором лауреата і премія "Глодоський скарб" належить до тих небагатьох, у справедливості яких годі сумніватися. Він стисло схарактеризував творчість Костя Москальця, назвавши його королем стилю. Тому, хто "знайшов у мові свій політичний притулок", професор Панченко побажав: "Хай буде з Вами самотність, а отже, - свобода".
   Володимир Моренець сказав, що поставити підпис під дипломом про присудження Костеві Москальцю премії - для нього велика честь. Говорити про Москальця - водночас просто і складно, зауважив професор Моренець. Просто - на тлі часу, що позбавлений великих наративів і еманує дезорієнтацією на місцевості. Складно - на тлі Тичини, Свідзінського, Плужника, Римарука, Герасим’юка… Володимир Моренець говорив про структуру, пам’ять, необхідність розрізнення доброго і злого, належного і неналежного, а наприкінці запитав: "Костю, я як Тобі вдається нести цей час?". Москалець відповів, що не бачить великої різниці між сьогоднішнім часом і тим, що був 30 років тому, коли він починав як поет.



   Багато теплих слів на адресу лауреата пролунало й від Олеся Ільченка, давнього приятеля Москальця, з яким вони разом училися в Літературному інституті. "Москалець - абсолютний інтелектуал у західному розумінні. Таких у нас дуже мало". Він постійно працює над собою, сказав Ільченко. Тож годі дивуватися, якщо Москалець напише філософський твір.
   Несподіваний подарунок отримав Кость Москалець від Людмили Таран - вона прочитала присвячений йому вірш, написаний ще до знайомства. Вірш, цього разу Москальцевий ("Повторний час" зі збірки "Нічні пастухи буття"), прочитав і Віктор Неборак. Він зазначив, що покликання Москальця - бути письменником, і побажав йому повністю реалізувати своє покликання.
   Іван Малкович сказав, що постать і творчість Костя - велике виправдання поколінню, адже "ми не завжди маємо сміливість знайти гармонію з собою…"
   А що ж сам лауреат? Він був небагатослівним: подякував за премію, за всі вітання й добрі слова, відповів на запитання радіослухачів. А головне - прочитав три свої вірші (один із них - ще ніде не друкований). Думаю, саме цього найбільше чекали присутні. Москалець на запитання про те, що він нині робить, відповів: "Я займаюся тим, чим займався все життя - своєю творчістю". Наразі його найбільше цікавить філософія, а надто - Мартіна Гайдеґґера. Їй Кость Москалець і присвятив цю довгу сніжну зиму. А така весняна несподіванка, як "Глодоський скарб", - це для нього, крім іншого, ще й знак, що "займаєшся тією справою, якою маєш займатися".
   Останнім лауреата премії "Глодоський скарб" привітав Тарас Чубай у властивий йому спосіб - піснею. Крім легендарної композиції "Вона", пролунали також "Ти втретє цього літа зацвітеш…", "Срібне поле" і "Золота трава". Тарас зізнався, що готує альбом пісень на слова і частково на музику Костя Москальця, який називатиметься "Золота трава".
  Щороку наступного дня після церемонії вручення оргкомітет і володар "Глодоського скарбу" вирушають у мандрівку до символічних для української культури місць. Ідея другого, виїзного дня пошанування, лауреата розповідає Григорій Гусейнов, народилася водночас із заснуванням премії. Адже глодоський скарб - символ того, що в нас багата земля, і не лише захованими скарбами, чорноземами чи корисними копалинами, а насамперед - талантами.
   Творча делегація від "Глодоського скарбу"на чолі з Григорієм Гусейновим і Михайлом Слабошпицьким вирішила вшанувати батьківщину Василя Симоненка - Лубенщину і, зокрема, село Тарандинці, де народився поет. Окрім лауреатів премії - Емми Андієвської, Віктора Неборака і Тараса Компаніченка (Кость Москалець, на жаль, не зміг поїхати), у подорож вирушили також Лариса Масенко, Станіслав Бондаренко, Галина Гусейнова, Тамара Ващенко, Юрій Буряк, Валерій Соловйов.



   Першим пунктом призначення шукачів духовних скарбів став Спасо-Преображенський Мгарський монастир. Районна влада й інтелігенція Полтавщини зустрічали письменників і культурних діячів хлібом-сіллю ще на дорозі до монастиря. На правому березі Сули, неподалік давньої монашої обителі, розташована Зажур-гора, де 1993 року зведено Всеукраїнський меморіал скорботи і пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр., Київська й полтавська делегації вшанували пам’ять загиблих, а Тарас Компаніченко виконав пісні про Голодомор. Екскурсія Мгарським монастирем була хоч і короткою, але змістовною. За легендами, монахи проживали над Сулою ще до татарської навали, але документальних свідчень цього немає. Заснований 1619 року на кошти княгині Раїни Могилянки Вишневецької, монастир був розбудований митрополитом Ісаєю Копинським. Спасо-Преображенський собор (архітектор - Йоганн Баптист Зауер) і дзвіниця (найвища в усій Полтавщині), що збереглися до наших днів, були збудовані на кошти гетьмана Івана Мазепи. При Мгарському монастирі, ченцями якого були переважно колишні запорозькі козаки, діяло братство, що активно протистояло католицькій експансії. До більшовицької навали 1919 року Мгарський монастир був одним із центрів духовного життя Лівобережної України. Чого тільки не бачили давні монастирські стіни за понад 70 років запустіння - і дітей-сиріт, і солдатів, і інвалідів, і піонерів. Монаше життя відновлено в Мгарській обителі 1993 року. Зачудовані красою барокової архітектури, шукачі скарбів вирушили до Лубен.
   У давньому полковому місті на письменницьку делегацію вже чекали вчителі та школярі Лубенського району. Письменники на чолі із засновником "Глодоського скарбу" не розчарували юних глядачів: гості легко знайшли контакт із публікою і не втомлювали її довгими, дорослими промовами. Михайло Слабошпицький розповів, як ретельно добирали учасників делегації, Віктор Неборак прочитав декілька уривків з поеми Чеслава Мілоша "Світ" у власному перекладі, Станіслав Бондаренко загадував загадки. Та найбільше глядачам, либонь, сподобалася Емма Андієвська. Вона, як завжди, експресивно читала свої вірші і пояснювала тонкощі сонетної форми. Тарас Компаніченко слушно зауважив, що всі ці люди на сцені - ніби інопланетяни. Адже головний медіум - телебачення - транслює зовсім іншу, чужу нам, культуру. Він заспівав різдвяний кант, марш на слова І. Багряного, пісню "Як упав же він з коня…" (на вірш П. Тичини) і прочитав великодню орацію. Навряд чи діти з власної волі прийшли послухати письменників в культурних діячів, які приїхали до них з Києва. Але їхні допитливі очі свідчили про те, що слова, почуті зі сцени будинку культури, до них бодай трохи промовляють. І хочеться вірити, що книжки, подаровані київською делегацією школам і міській бібліотеці, швидко знайдуть своїх читачів.
   Роздивитися принади й історичні пам’ятки Лубен учасники культурницької експедиції, на жаль, не змогли - поспішали у село Тарандинці. Там їх зустріли вчителі й учні школи, яка носить ім’я Василя Симоненка. Діти - від першого до одинадцятого класу - уважно слухали все, що лунало зі сцени, особливо найменші. Вони жваво реагували на дитячі вірші й пісеньки, якими їх потішив Тарас Компаніченко. Приспів пісеньки про байбачка співали всі хором. Можливо, вони й не запам’ятають, що таке "Глодоський скарб" і чому так важливо зберігати й примножувати скарби української культури. Але цілком ймовірно, що з учнів цієї школи виросте ще не один Симоненко. Цьому, зокрема, мають посприяти книги, подаровані школі Лігою українських меценатів, видавництвами "Ярославів вал" та "Український письменник". Після виступу гостей повели у музей Василя Симоненка, створений за ініціативи колишнього директора школи. Екскурсію блискуче провели старшокласниці Тарандинцівської школи.
   Щойно делегація після гостинного прийому в Тарандинцях зібралася вирушати назад до Києва, пустився рясний дощ. Дощ у дорогу - добрий знак. Знак того, що наступного року "Глодоський скарб" знову знайде свого лауреата і вирушить пізнавати нескінченні скарби України.

Категорія: Премії | Додав: courier-kr (15.03.2011)
Переглядів: 1501 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: